Він з'явився врятувати її від злиднів, позбавити немилої служби в немилому будинку. З'явився, брязкаючи обладунками, готовий вразити дракона, а принцеса порушила всі правила гри. Де ланцюги, де ридання, де піднесені в благанні руки? Він виглядав таким же бовдуром, як людина, яка з'явилася на офіційний прийом у впевненості, що він запрошений на бал—маскарад.

У його поведінці був присутній наліт цинізму, вірна ознака внутрішнього морального розкладання.

Самотність або жорстоко, або вчить незалежності.

Дівчина, яка відчуває, що її потребують, вже на чверть закохана.

Якийсь час він носився з цією ідеєю, але потім її покинув. Носитися з ідеями взагалі стало головним заняттям його на третьому десятку.

Бачити щось ще не означає це визнавати.

Ми сприймаємо час як дорогу - крокуючи нею, завжди можна повернути назад і окинути поглядом пройдений шлях, а подивившись уперед - побачити, куди ми прийдемо; але істина в тому, що час — це замкнутий простір, миттєвість, настільки наближена до нас, що ми відмовляємося її помічати.

Чарльз помітив високо. Так завжди чинили розумні нероби, щоб виправдати своє неробство перед своїм розумом.

Обличчя її не можна було назвати миловидним, як обличчя Ернестіни. Не було воно й красивим — за естетичними мірками та смаками якоїсь епохи. Але це було обличчя незабутнє, трагічне. Скорбота виливалася з нього так само природно, незамутнено і нескінченно, як вода з лісового джерела. У ньому не було ні фальші, ні лицемірства, ні істеричності, ні вдавання, а головне — ні найменшої ознаки безумства. Безумство було в порожньому морі, у порожньому горизонті, у цій безпричинній скорботі, немов джерело саме по собі було чимось цілком природним, а неприродним було лише те, що він виливався в пустелі.

Мені здається, я знаю, чому цей французький моряк втік. Він зрозумів, що у її очах можна потонути.