– Дякуйте всім богам, яких ви тільки знаєте, за Лайлу та Зоф'ю, тому що ви двоє, – Северін вказав на Енріке та Гіпноса, – абсолютно марні.
Обурений Гіпнос поклав руку на груди.
– Я був наляканий. Ти знаєш, що страх робить із кольором обличчя?
- Просвіти мене.
Гіпнос розгублено моргнув.
- Ну, я не знаю напевно, але нічого хорошого, повір мені.

– Я симпатичний? Тільки чесно.
–«Симпатичний» – невідповідне слово. Може,«приголомшливий»? Скажу так: від тебе просто неможливо відірвати погляд.
– Ах. Як від сонця?
- Як від жахливої ​​катастрофи.

– Варто мені тільки зітхнути, і твій інженер уже готовий оголосити мені війну.
- Ну так затримай подих.

Чи залежить краса від часу дня та ночі? Чи йдуть небеса на спокій після опівночі? Як би не так!

- Тобі дуже подобається бути мучеником, Majnun. Я тебе не залишу.
- Що ж, ти сама риєш собі могилу, Лайла.
- Я не проти рити собі могилу до тих пір, поки це мій вибір.