Джессі вже почала розуміти, що в неї в свідомості безліч таких ось ущелин і прірв — темних печер і звивистих каньйонів, куди ніколи не проникає світло сонця; місць, де затемнення ніколи не закінчується. Це було цікаво. Цікаво дізнатися, що твій розум — це лише величезний похмурий цвинтар, зведений над чорним провалом, на дні якого повзають дивні змієподібні тварюки.
Сон – це як вибірка найголовнішого під час огляду останніх книжкових новинок у«Рідерз дайджест».
Мені здається, більшість чоловіків саме так і ставляться до розумових здібностей жінок: що жінки теж вміють думати, ось тільки їхні думки схожі на марення тяжкохворого на крайній стадії малярії.
Є речі, які намертво врізаються на згадку ; вони присмоктуються до людини, як злісні п'явки, яких не віддерти жодними силами.
Джессі не могла читати його думки - для того, щоб читати людину як книгу, треба прожити з нею набагато більше, ніж сімнадцять років, - але зазвичай вона розбиралася в його настроях і більш-менш точно знала, що в неї на думці.
Джессі завжди, скільки вона себе пам'ятала, чула голоси у голові. Вона ні крапельки не сумнівалася, що таке буває у всіх, просто не всі про це говорять - так само, як не говорять про походи в сортир. Загалом, вона чула голоси, з якими їй було затишно, як у улюблених домашніх тапках, і добре, як у компанії близьких друзів.
Лапуля, вся річ у тобі. Ти, як і раніше, вважаєш, що такого маленького нещасного пиріжка, як ти, ніколи нічого не вийде.
Навіть не сумнівайся, що таке цілком можливо. При світлі дня люди зазвичай почуваються в безпеці від привидів, упирів та живих мерців. Та й уночі, якщо ти не один, теж боятися нічого. Але якщо ти один, у темряві... вони тут як тут. Коли ти один у темряві, ти перетворюєшся на відчинені двері ; і якщо ти покличеш на допомогу, Джессі, хто знає, що за жахливі істоти можуть відгукнутися на твій поклик? Хто знає, що бачили ті, хто зустрічав смерть на самоті? І цілком імовірно, деякі з них померли від страху, і не важливо, що було записано в їхньому свідоцтві про смерть.
У той день Джессі зрозуміла, що всередині неї - колодязь, і вода в ньому отруєна. І коли Вільям посміявся з неї, він опустив туди відро, яке повернулося повне слизової піни і всякої болотної живності. Вона ненавиділа брата за це. Напевно, тому вона його й ударила. Він змусив її зазирнути у себе. І те, що вона там побачила, налякало її. І ось тепер, стільки років по тому, ця темна глибина лякала її як і раніше... лякала і розлючувала її.