Можете спокійно дивитись. Ці сльози не мої. Так часто буває, коли я бачу щось подібне до того, внизу, або коли щось чіпає мене і всередині тихо відчиняються дверцята і я в сум'ятті або в задумі прислухаюся — тоді є безпричинні сльози, про які я нічого не знаю.

Мова та думки належали чоловікові. А жінка народжена з безмовності. Вона  живе в чужому краю і лише вивчила тамтешню мову ; рідною їй він ніколи не був. Вона  мимоволі переводить своє потаємне у поняття, які відповідають її сутності, бо належать чоловікові. Вона  намагається з'ясуватись — і завжди марно. Ніколи чоловікові її не збагнути.

Але найважче — знати годину розлучення та пройти через нього. Адже інакше все було б потім лише мукою, і уламками, і злощастям... Того, хто, знаючи час, йде йому назустріч, дрібниці буднів рятують від смерті. Та й що путі чинити опір — сьогодні я відпускаю тебе… а не зроби я цього, ти все одно завтра підеш… Не позбавляй мене права на цей жест, єдиний… і останній…

У всіх глибоких речей двоякий вигляд, тільки посередність завжди однакова.

Бачити світ цікаво лише тоді, коли можна розглядати його з багатьох сторін.