У жінок є така особливість: сьогодення майже завжди може стерти у них сліди минулого та загрози майбутнього.

— На жаль! — Прошепотіла вона, — нещастя, як кров античної гідри: воно живить масу нових бід!

— Хочеш, я скажу тобі те, що здається мені найсумнішим у всіх революціях?
- Так!
— Те, що ворогами ставати ті, кого хотілося б мати друзями та друзями людей...

Жінка так часто змінюється,
і божевільний той, хто їй довіряється.

Така вже цілюща сила кохання. Вона  оживляє серця, навіть здавались мертвими, для будь-яких проявів життя, вона  заповнює порожнечі душі, пробуджує в ній радісне життя, сповнене надії та щастя. Почуття це захоплює того, хто любить до кінця, засліплює його. Нічого і нікого він уже не бачить, окрім коханої.

Кохання, коли ти тримаєш
нас у своїх руках,
Сказати«прощай» не можемо ми
ніяк.

Але ні, моєї печалі немає  кінця.
Навіщо ж факел мені просити?
Моріс, і твого достатньо вогню,
щоб від нього спалахнути
і душу, і околиці, і місто.
...
- Моріс, давай зап'ємо, станемо п'яницями або виступатимемо на зборах з різними припущеннями, почнемо вивчати політичну економію. Але ради Бога, давай ніколи не закохуватися. Давай любити лише Свободу.
— Або Розум.

Коли п'єса закінчена, друг дорогий,
Зі сцени піти треба разом з тобою.

У дурних низовинних натур лють проявляється такими ж огидними ознаками, як і сп'яніння.

Чому немає  віконця в кожному людському серці, щоб кожен зміг бачити, що там відбувається!