Спочатку просиш у борг, потім просиш милостиню.
Може сьогодні щастя мені посміхнеться. Щодня не доводиться.
Місяць хвилює море, як жінку.
Нехай вона думає про мене краще, ніж я насправді, і я тоді буду справді краще.
А мій будильник – старість. Чому старі люди так рано прокидаються? Невже для того, щоб продовжити собі хоча б цей день?
Тепер не час думати про те, чого в тебе немає. Подумай про те, як би обійтися з тим, що є.
— Треба ж мені нарешті повезти!.. Ні, — сказав він собі. - Ти наругався над власним успіхом, коли зайшов так далеко в море.
Хотів би я, щоб це справді було сном. А втім, як знати? Все ще може обернутися на краще.
Ненавиджу, коли в мене зводить руку,— подумав він. — Власне тіло — і така каверза!
Двічі нічого не повторюється.