Він зібрав увесь свій біль, і весь залишок своїх сил, і всю свою давно втрачену гордість і кинув їх на поєдинок із муками, які терпіла риба.

Не треба думати, старий, — сказав він уголос. — Пливи за вітром і зустрічай лихо, коли вона  прийде.

- Хто тобі все це дав?
— Мартіне, хазяїн ресторану.
— Треба йому подякувати.
— Я йому подякував, — сказав хлопчик, — ти вже не турбуйся.
— Дам йому найм'ясистішу частину великої риби, — сказав старий. — Він допомагає нам не вперше?
- Ні, не перший.
— Тоді однієї м'ясистої частини буде замало. Він нам зробив багато добра.

Як добре, що нам не доводиться вбивати зірки!
Уяви собі: людина щодня намагається вбити місяць! А місяць від нього тікає. Ну, а якби людині довелося б щодня полювати за сонцем? Ні, що не кажи, нам ще пощастило, — подумав він.

Я чомусь не люблю, коли мене будить хтось інший. Наче я гірший за нього.

Вітер - він уже напевно нам друг, - подумав він, а потім додав: - Втім, не завжди. І величезне море - воно також повне і наших друзів, і наших ворогів.

…Я намагаюся не брати в борг. Спочатку просиш у борг, потім просиш милостиню.

... після того, як посилився біль, зрозумів, що він і справді не помер.

Мало зловити рибу — з нею треба ще доплисти до берега.

Людина в морі ніколи не буває самотня.