Людина така обмежена: вона навіть не здатна винайти новий гріх — усе це є й у тварин. І за цей світ Христос помер! Чим більше бачиш навколо себе зла, чим більше чуєш про нього, тим більшою славою сяє ця смерть. Легко віддати життя за добре, за прекрасне — за рідну оселю, за дітей, за цивілізацію, але треба бути Богом, щоб померти за байдужих, за аморальних.

... жінки народ неймовірно практичний: одразу ж будують нові плани на руїнах старих.

Коли уважно вдивляєшся в людину, завжди починаєш співчувати їй… така вже властивість образу і подоби Божої… коли помічаєш, які у людини зморшки в куточках очей, лінія рота і як у нього росте волосся, хіба його можна ненавидіти?

Надія — інстинкт, убити який може лише людський розум. Тваринному невідомо розпач.

Страх може виснажити людину сильніше за довгу, стомлюючу дорогу.

І звідки в людині ця пристрасть до руйнування — до кінця всього ніколи не зруйнуєш.