Навіщо мені слова, коли вчинки говорять куди ясніше їх?
Я від душі хотів би бути люб'язним, але моя дурна сором'язливість така велика, що нерідко я виглядаю зарозумілим невіком, хоча мене всього лише сковує злощасна моя незручність.
Люди, яким виплачують пенсії, живуть вічно.
Іншим людям і семи років не вистачить, щоб хоч скільки-небудь зрозуміти один одного, іншим же і семи днів більш ніж достатньо.
Горе, подібне до мого, позбавлене всякої гордості. Мені все одно, хто знатиме, як я нещасна. І нехай хто хоче тріумфує над моїм приниженням.
Як кожна людина, я хочу бути щасливим, але, як кожна людина, бути ним можу тільки на свій лад.
Не час і невипадок створюють близькість для людей, але лише спільність схильностей.
…і як би не проголошувалося, що все наше щастя назавжди залежить від однієї єдиної людини, так не можна… так не годиться, так не може бути!
Елінор була засуджена втішати інших не тільки в їхньому горі, а й у своєму власному.
Мені часто доводилося ловити себе на таких же помилках, коли я зовсім невірно тлумачила ту чи іншу рису характеру, уявляла, що люди набагато веселіші чи серйозніші, дотепніші або дурніші, ніж вони виявлялися насправді, і не можу навіть пояснити, чому або яким чином виникала подібна помилка. Іноді покладаєшся на те, що вони говорять про себе самі, набагато частіше — на те, що говорять про них інші люди, і не даєш собі часу подумати і судити самій.