Я тепер замкнувся в собі. Я нікому не говорю вже, у що я вірю, про що думаю, що люблю. Приречений на жорстоку самотність, я дивлюся навколо, але думки своєї не висловлюю ніколи. Що мені до ідей, розбіжностей, вірувань, насолод. Я не можу нічим поділитися з іншими і охолодився до всього. Думка моя незрима і незбагненна. На звичайні запитання я відповідаю загальними фразами та посмішкою, яка каже:«так», якщо мені не хочеться витрачати слова.

Але чим нормандський комерсант багатший, тим більше страждає він від найменшої шкоди, від видовища того, як найменша крихта його надбання переходить в інші руки.

... всяке щире переконання гідне поваги.

Що не кажи, добродію, бідняки повинні допомагати один одному, адже війну затівають багаті.

Ненависть до Чужеземця споконвіку озброює жменю Безстрашних, які готові померти за Ідею.

Бо законне кохання завжди з презирством дивиться на свою вільну сестру.

Нерідко вчинок, сам по собі гідний засудження, стає похвальним завдяки наміру, що його надихає.

Та й до чого зачіпати людину, від якої повністю залежиш? Адже це швидше нерозсудливість, ніж хоробрість.

Війна - варварство, коли нападають на мирного сусіда, але це священний обов'язок, коли захищають батьківщину.

...Але не краще було б вбити всіх королів, які починають війну для власного задоволення?