Він намагався вловити, схопити в ньому майже відчутне, що залишають у кожному з нас люди, які щойно покинули нас, ледь відчутну еманацію, яку ми несемо, зберігаємо в собі кілька годин і яка випаровується в новій атмосфері.
Життя – це гора. Поки підіймаєшся, дивишся вгору, і ти щасливий, але тільки встиг забратися на вершину, як починається спуск, а попереду — смерть. Підіймаєшся повільно, а спускаєшся швидко.
Я ні на що не сподіваюся… нічого не чекаю, я вас люблю. Що б ви не робили, я повторюватиму це так часто, з такою силою і з таким запалом пристрасті, що зрештою ви мене зрозумієте. Я хочу, щоб любов, якою дихає кожне моє слово, знайшла доступ до вашого серця, щоб вона наповнювала його день за днем, годину за годиною, щоб вона просочувала його, як волога, просочуючись крапля за краплею, і щоб, зворушена і пом'якшена, ви одного разу сказали мені:«Я теж люблю вас».
Жінки все сприймають більше почуттям, ніж свідомістю, вони осягають потаємну таємницю мистецтва лише в той час свого життя, коли голос його знаходить співчутливий відгук у їхній душі.
Коли людина молода, вона може любити і в розлуці — вона може любити в листах, у думках, в одній лише палкій уяві, — можливо, вона відчуває, що життя ще попереду, а можливо, і тому, що в такому віці пристрасть в ньому набагато сильніше, ніж потреба серця, а з роками кохання стає звичкою хворого, зігріваючим компресом для душі, у якої залишилося тільки одне крило і яка вже не так високо витає в ідеальному світі.
— Це велика, дуже велика людина, яка хоче спокою, але вірить лише у погрози та в насильницькі засоби для її досягнення. Загалом, панове, він великий варвар.
Жінки, яких пестять мало, невміло чи рідко, живуть, мучені тисячами жалюгідних турбот, марнославством, жагою грошей, всякими випадковостями, що завдають стільки прикростей. Жінки, ласкаві досхочу, ні чого не потребують, нічого не бажають, ні про що не шкодують... бо хтивість замінює їм все, зцілює від усього, втішає у всьому!