Я, як і раніше, тебе люблю, але абсолютно тобі не вірю. У тебе очі людини, яка зірвалася з даху, але все ще дурить себе, що стоїть на карнизі.

Якщо людині дати все, про що вона мріє, — одразу, раптово, ні за що, то вона напевно зариє це і воліє мріяти заново. Здійснені мрії — це глухий кут, начебто глухої стіни в дальній частині магазину. Назад йти – нудно, вперед йти – нікуди.

Скажи трьом різним людям:«Я не можу піти у кіно!». Перший почує, що ти не хочеш піти саме з ним і з горя наковтається канцелярських скріпок. Інший вирішить, що в тебе болить голова і ти готуєшся до іспиту. І лише третій правильно вгадає, що кіно для тебе надто інтелектуальне, і відведе тебе на футбол.

Того, кого одного разу пустив у душу, просто так уже не проженеш. Там завжди залишається його порожній стілець.

Ми готові міняти все, що завгодно, аби нічого не міняти. Робити все, що завгодно, аби нічого не робити. І докладати будь-яких зусиль, щоб не докладати жодних зусиль.

Як тільки людину перестає радувати живе, вона стає мертвою.

Який жах! Такі речі не спускаються! Треба йому помститися! Давай дочекаємось зими і підмовимо його лизнути язиком залізяку?

Серцеву лавку закрито у зв'язку з тотальною переоцінкою цінностей.

Коли людина вважає, що має бути прощена, вона робить одну й ту саму помилку нескінченно. Це закон. Прощення - це каяття. До глибин. Тільки воно згладжує.

Щастя як шоколад. Треба їсти його разом, а то й шоколаду перехочеться, і зуби стануть того кольору, коли усміхнешся тільки мамі та зубному лікареві.