Багато хорошого було б на світі, то його й за хороше не вважали б.
Ти славну частку вибрав собі, сокіле. Так і треба: ходи і дивися, надивився, ляж і вмирай - от і все!
Ось яка справа, товариші: дивився в своє серце цієї ночі і не знайшов місця в ньому старого вільного життя мого. Радда там живе лише — і все тут! Ось вона, красуня Радда, усміхається, як цариця! Вона любить свою волю більше за мене, а я її люблю більше за свою волю, і вирішив я Радді вклонитися в ноги, так вона веліла, щоб всі бачили, як її краса підкорила завзятого Лойко Зобара, який до неї грав з дівчатами, як крече з качками. А потім вона стане моєю дружиною і пеститиме і цілуватиме мене, так що вже мені пісень співати вам не захочеться, і волі моєї я не пошкодую! Чи так, Радде? — Він звів очіі сумно глянув на неї. Вона мовчки й суворо кивнула головою і рукою вказала собі на ноги. А ми дивилися і нічого не розуміли. Навіть піти кудись хотілося, аби не бачити, як Лойко Зобар упаде в ноги дівці — хай ця дівка та Радда. Соромно було чогось і шкода, і сумно.
Хіба ти сам - не життя? Інші люди живуть без тебе та проживуть без тебе. Хіба ти думаєш, що ти комусь потрібний? Ти не хліб, не палиця, і не треба тебе нікому.