Я з кременя, Рада, як ця гора.

Чому бути того не минути. Бо немає такого коня, яким від самого себе поскакати можна.

- Добре.
- Що добре?
— Говориш добре, брешеш погано.

— Скажи мені, Чудра, хто більше знає, дурень чи мудрець?
- Дурень. Мудрець у всьому сумнівається.

Ось яка справа, товариші: дивився в своє серце цієї ночі і не знайшов місця в ньому старого вільного життя мого. Радда там живе лише — і все тут! Ось вона, красуня Радда, усміхається, як цариця! Вона  любить свою волю більше за мене, а я її люблю більше за свою волю, і вирішив я Радді вклонитися в ноги, так вона веліла, щоб всі бачили, як її краса підкорила завзятого Лойко Зобара, який до неї грав з дівчатами, як крече з качками. А потім вона  стане моєю дружиною і пеститиме і цілуватиме мене, так що вже мені пісень співати вам не захочеться, і волі моєї я не пошкодую! Чи так, Радде? — Він звів очіі сумно глянув на неї. Вона  мовчки й суворо кивнула головою і рукою вказала собі на ноги. А ми дивилися і нічого не розуміли. Навіть піти кудись хотілося, аби не бачити, як Лойко Зобар упаде в ноги дівці — хай ця дівка та Радда. Соромно було чогось і шкода, і сумно.

— Сину  мій, Всевишній наказав нам дбати про душі землян. Але не тут, на землі, настає зцілення грішної душі. Ти, сину  мій, їв хліб беззаконня і пив вино розкрадання.
— А ти знаєш, батьку, яке воно солодке, вино розкрадання?
- Хто ти? Диявол чи недоумкуватий дитя?
- Я Зобар. Перший конокрад у світі, ваше священство.
— Більше вам нема чого сказати?
— Додому треба, попрощатися з усіма. Коней погладити, поплювати їм у морди, щоб не наврочили. Вина розкрадання ковток не заважало б.