Є люди, які завжди і всюди закушують. Навіть у пекло вони прихоплять із собою бутерброди.

- У вас такий щасливий вигляд! Ви закохані?
- Так. У сукні.

— Коли я бачив тебе востаннє?
- Два тижні тому.
— Та я не про те. До цього.
— П'ять років тому… Тоді я була напівголодною та зовсім розгубленою.
- А тепер? 
— Тепер я теж голодна, але сповнена рішучості.

- Ти щаслива?
— А що таке щастя?
— Ти маєш рацію… Хто знає, що це таке? Можливо, триматися над прірвою.

У невтішних ситуаціях люди завжди шукають розради де тільки можна. І знаходять.

Нерозсудливість ще не є хоробрістю.

Різання. Що він називає різкістю? І хіба я різка? А може, я просто не маю  часу делікатно обманювати, прикриваючи гірку правду фальшивою позолотою хороших манер.

Я зрозумів, що немає такого місця, яке було б таким гарним, щоб заради нього варто було кидатися життям. І таких людей, заради яких це варто було б робити, теж майже немає.

Хто хоче втримати, той втрачає. Хто готовий з усмішкою відпустити – того намагаються утримати.

…але яка користь, навіть якщо знаєш, що інший правий? Розум дано людині, щоб вона зрозуміла: жити одним розумом не можна. Люди живуть почуттями, а для почуттів байдуже, хто має рацію.