Якби було ясно, вони б згоріли від сорому. Але навколо чорніла ніч.

Думки — річ цінна, від них багато користі.

Збори. Дуже ми їх любимо. Щодня. _ Хоч по два рази на день. Усі балакаємо. От зараз протрублю в ріг, і побачиш - примчать як милі. І все честь честю, хтось скаже - давайте побудуємо літак, або підводний човен, або телевізор. А після зборів п'ять хвилин попрацюють і розбігуться чи полюватимуть підуть.

Коли когось боїшся, ти його ненавидиш і все думаєш про нього і ніяк не викинеш з голови.

Якщо обличчя зовсім змінюється від того, зверху чи знизу його висвітлити, — чого ж варте обличчя? І чого все тоді коштує?

Він раптом зрозумів, як утомливе життя, коли доводиться заново прокладати кожну стежку і мало не весь час стежити за своїми ногами, що крокують.

Ральф стояв і дивився на нього, як німий. На мить здалося — знову берег оповитий тими дивними чарами першого дня. Але острів згорів, як труха, Саймон помер, а Джек... З очей Ральфа бризнули сльози, його трясло від ридань. Він не стане їм противитися; вперше з того часу, як опинився на цьому острові, він дав собі волю, спазми горя, відчайдушні, нестримні, здавалося, зараз вивернуть його на виворот. Голос піднявся під чорним димом, що застелив острів, що гинув. Інші діти, що заразилися від нього, теж зайшлися від плачу. І, стоячи серед них, брудний, кудлатий, з неутертим носом, Ральф ридав над колишньою невинністю, над тим, як темна людська душа, над тим, як перевертався тоді на льоту вірний мудрий друг на прізвисько Хрюша.

Роджер набрав жменьку камінчиків і почав жбурляти. Але навколо Генрі залишалося простір ярдів у десять діаметром, куди Роджер не зважувався мітити. Тут, невидима, але строга, витала заборона колишнього життя. Дитину навпочіпки осінив захист батьків, школи, поліцейських, закону. Роджера утримувала за руку цивілізація, яка знати про нього не знала і валилася.

Не має значення, сильний ти чи ні, а чесність є чесність.

Вони крокували поряд — два світи почуттів та понять, нездатні повідомлятись.