Вільям Голдінг. Володар мух

Ральф стояв і дивився на нього, як німий. На мить здалося — знову берег оповитий тими дивними чарами першого дня. Але острів згорів, як труха, Саймон помер, а Джек... З очей Ральфа бризнули сльози, його трясло від ридань. Він не стане їм противитися; вперше з того часу, як опинився на цьому острові, він дав собі волю, спазми горя, відчайдушні, нестримні, здавалося, зараз вивернуть його на виворот. Голос піднявся під чорним димом, що застелив острів, що гинув. Інші діти, що заразилися від нього, теж зайшлися від плачу. І, стоячи серед них, брудний, кудлатий, з неутертим носом, Ральф ридав над колишньою невинністю, над тим, як темна людська душа, над тим, як перевертався тоді на льоту вірний мудрий друг на прізвисько Хрюша.

Цитата з книги Володар мух, автор Вільям Голдінг