У них там, у магазині, був туалетний папір, виготовлений на сто відсотків із переробленого туалетного паперу. Та й робітка, напевно, перероблятиме туалетний папір.

Немає нічого простішого і досконалішого, ніж пістолет. Просто береш і натискаєш на спусковий гачок.

Нікого не хвилювало, чи живий він чи помер, і він відповідав усім взаємністю.

Коли в тебе в роті пістолет, і ти стискаєш зубами його стовбур, говорити вдається лише одними голосними.

Я дурний. Я тільки весь час чогось хочу, весь час за щось чіпляюсь. За моє жалюгідне життя. За мою лайнову роботу. За шведські меблі.

І ось ти став бранцем свого затишного гніздечка та речі, господарем яких ти ніколи не був, стають твоїми господарями.

Можливо самовдосконалення — це ще не все. Можливо, саморуйнування набагато важливіше.

Померти можна й у компанії телевізора. Аби там було що подивитись сьогодні ввечері.

Іноді розплачуєшся за скоєне, а іноді за те, чого не зробив.

Якщо у тебе перо в дупі, це ще не означає, що ти павич.
(Від того, що ти засунув у сраку перо, ти ще не став павичем.)