Жовте листя летять і летять на газон.
Стали довшими і глухішими осінні ночі.
Термін, що зветься брезентовим словом«сезон»,
пов'язаний у вузли, вивезений із веселого Сочі.
Тільки трохи чутно віконні рами співають
І провулком тече голосів перекличка
Так, згадуючи з усмішкою легкої про південь,
Літня засмага неохоче змиває москвичка...

Любові, причому великий, бажають мільйони,
Ніхто не хоче сам когось полюбити.

Прощай, любов моя, зітри сльозу...
Ми обоє перед богом винні,
Надію уклавши, як бабку,
В кулак долі і спітнілий, і пом'ятий. Пробач, кохання моє, моє лихо...
Шумить листя, у саду грають діти
І життя незворушно молоде,
А нас — ніби не було на світі...

Закінчено літо.
До зими засклюють теплиці.
Охоронець за куривом лізе до кишені галіфе.
Квіти в'януть,
І, неначе підбиті птахи,
Старий зі старою
Сидять у спорожнілому кафе.