Справді, виражаються іноді про«звірську» жорстокість людини, але це страшно несправедливо і прикро для звірів: звір ніколи не може бути такий жорстокий, як людина, так артистично, так художньо жорстокий.
Любов до людства – навіть зовсім немислима, незрозуміла і неможлива без спільної віри у безсмертя душі людської. Ті ж, які відібравши в людини віру в її безсмертя, хочуть замінити цю віру, у сенсі вищої мети життя,«любов'ю до людства», ті, говорю я, піднімають руки на самих себе; бо замість любові до людства насаджують у серці того, хто втратив віру, лише зародок ненависті до людства.
Він сам художник свого життя і творить його собі щогодини за своєю сваволею.
Благорість і порядок він простягав, мабуть, до найдрібнішого педантизму; очевидно, він повинен був вважати себе надзвичайно розумною людиною, як і взагалі всі тупі та обмежені люди.
Припустимо, я, наприклад, глибоко можу страждати, але інший ніколи не може дізнатися, наскільки я страждаю, тому що він інший, а не я.
Російський часто сміється там, де треба плакати.
Судіть російський народ не за тими мерзоти, які він так часто робить, а за тими великими і святими речами, за якими він і в самій гидоті своїй постійно зітхає. Але ж не все ж і в народі - мерзотники, є прямо святі, та ще які: самі світять і всім нам шлях освітлюють!
Є у спогадах кожної людини такі речі, які вона відкриває не всім, а хіба що друзям.
Є й такі, які він і друзям не відкриє, а хіба собі самому, та й то під секретом.
Але є, нарешті, і такі, які навіть і собі людина відкривати боїться, і таких речей у всякої порядної людини досить накопичиться.
Тобто навіть так: чим більше вона порядна людина, тим більше у неї їх є.