«Бує ж — топиш грубку, дивишся на вогонь і думаєш: ось вона яка, велика зима!
І раптом прокидаєшся вночі від незрозумілого галасу. Вітер, думаєш, вирує завірюха, але ні, звук не такий, а далекий якийсь, дуже знайомий звук. Що ж це таке? І засинаєш знову. А вранці вибігаєш на ганок — ліс  у тумані і жодного острівця снігу не видно ніде. Куди ж вона поділася, зима? Тоді збігаєш із ганку і бачиш: калюжу.
Справжню калюжу серед зими. І від усіх дерев йде пара. Що ж це таке? А це вночі пройшов дощ. Великий, сильний дощ. І змив сніг. І прогнав мороз. І в лісі стало тепло, як буває лише ранньою осінню».
Ось як думав Ведмедик тихим теплим ранком посеред зими.

— А коли тебе не було, ти десь був?
- Угу.
- Де?
- Там, - сказав Їжачок і махнув лапою.
- Далеко?
Їжачок зіщулився і заплющив очі.

Ось і сьогодні Їжачок сказав Ведмедику:
— Як все-таки добре, що ми одне в одного є!
Ведмедик кивнув.
— Ти тільки уяви собі: мене немає, ти сидиш один і поговорити нема з ким.
- А ти де?
— А мене нема.
— Так не буває, — сказав Ведмедик.
- Я теж так думаю, - сказав Їжачок. — Але раптом ось мене зовсім немає. Ти один. Ну що ти робитимеш?..
— Переверну все вгору дном, і ти знайдешся!
- Немає  мене, ніде немає!
— Тоді, тоді… Тоді я вибіжу в поле, — сказав Ведмедик. - І закричу: "Е-е-е-жи-и-и-к!", І ти почуєш і закричиш: "Ведмежоно-о-о-ок!..". Ось.
- Ні, - сказав Їжачок. - Мене ні крапельки немає. Розумієш?
— Що ти пристав до мене? — розсердилося Ведмежа. — Якщо тебе нема, то й мене нема. Зрозумів?

«Якщо я не протирати зірки кожен вечір, " подумав їжачок«вони, безумовно, завмирання...»

— Та чим же я можу тобі відплатити?
- А нічим. Було б добре, якби тобі допомогла моя порада.

– А коли я вам більше подобаюсь – вранці чи ввечері?
- Мені - вранці, - сказало Ведмежа.
- А чому?
- Тоді попереду цілий день...

— Обов'язок кожного — працювати, — говорив Мураха, притулившись до гарячої грубки. - Кожен день...
«Я зробив це», подумав Ведмідь. — Ну як він не розуміє, що це літо, що воно коротке, що воно ось-ось скінчиться...»

— Я зібрався йти до тебе, — сказав Ведмедик. — А тут прибіг Заєць і каже, що я найкращий.
- Правильно, - сказав Їжачок. — Хіба ти не знав?

- Дивись! — сказав Їжачок і показав Ведмедику гриб-лисичку. Маленький золотий гриб, підібгавши коліна, в сутінках сидів у моху.
- Бачиш? - Сказав Їжачок. — У нього немає  ні тата, ні мами, ні Їжачка, ні Ведмедика, він зовсім один — і не плаче...

- Що ти тут робиш? — спитало Ведмедик.
— Чекаю, коли ти одужаєш, — відповів Їжачок.
- Довго?
- Усю зиму. Я, як дізнався, що ти об'ївся снігом — одразу перетягнув усі свої припаси до тебе…
— І всю зиму ти сидів біля мене на табуретці?
— Так, я напував тебе ялиновим відваром і прикладав до живота сушену траву…
— Не пам'ятаю, — сказав Ведмедик.
- Ще б! — зітхнув Їжачок. — Ти всю зиму казав, що ти сніжинка. Я так боявся, що ти розтанеш до весни.