У кожному чоловікові, навіть якщо йому це невтямки, навіть якщо думок таких немає, теплиться образ жінки, яку йому судилося полюбити. З чого сплітається її образ - з усіх мелодій, що звучали в його житті, з усіх дерев, з друзів дитинства, - ніхто не ризикне сказати напевно. Чиї в неї очі: чи не його рідної матері, чиє підборіддя: чи не двоюрідної сестри, яка чверть століття тому купалася з ним в озері, — нікому не дано це знати. Але шануй, кожен чоловік, носить при собі цей портрет, ніби медальйон, немов перламутрову камею, але витягує на світрідко, а після весілля навіть не торкається, щоб уникнути порівнянь. Не кожному трапляється зустріти свою суджену, хіба що промайне вона  у темряві кінотеатру, на сторінках книги чи десь на вулиці. Та й то опівночі, коли місто вже спить, а подушка холодна. Цей портрет витканий з усіх снів, з усіх жінок, з усіх місячних ночей із часів творіння.

— Хіба коли люблять, то ненавидять?
— Ось осел. Ще й як!
— Мабуть, це тому, що кохання робить тебе беззахисним. От і ненавидиш людей, бо ти перед ними весь, як на долоні, такий, як є. Адже тільки так можна. Адже якщо любиш, то не просто любиш, а ЛЮБИШ!!! — з масою знаків оклику...

То що ж краще — не шукати вночі,
крадучись, як пантера, іскру правди?
Чи знайти її, обпектися і зрозуміти,
що треба все одно її шукати?

Може, це як за старих часів, коли люди запитували: навіщо підніматися на Еверест? А їм відповідали: тому що він існує. Ніколи я цього не розуміла. На мою думку, це не відповідь.

А сам думав: співай під вікнами, співай під яблунями, співай у дворі, поки гітарні акорди не досягнуть її слуху, поки в неї не ллються сльози. Примусиш жінку плакати — вважай, ти переміг. Всю її гординю як рукою зніме, і музика тобі допоможе.

Ти — це щоразу... лікарняний на три доби.

— Я гола, як завжди.
- Я помітив, Констанціє.
— А ти не змінився: дивишся на мої брови, а не на сиськи.
- І ти не змінилася. І сиськи, схоже, тугі.

Тиша тут звучала на різні голоси: це під ногами пружинив мох, від дерев від кожного по-особливому падали тіні, а джерела, розбігаючись у різні боки, поспішали захопити нові володіння.

Все байдуже, якщо присутня в твоїй долі одна штука. Присутня - значить порядок.

— Коли все минулося, то ніби й не було. Чим зараз твоє життя краще за моє? Зараз – ось що важливо. Тобі краще ніж мені? Ну?
- Так краще!
- Це чим же?
- У мене є мої спогади, я пам'ятаю! — вигукнув Леспер десь далеко, обурено притискаючи обома руками до грудей свої дорогоцінні спогади.