Райнер Марія Рільке

Я зачитався. Я читав давно,
відколи дощ пішов хльоснути у вікно.
Весь із головою в читання пішов,
не чув я дощу.
Я вдивлявся в рядки, як у зморшки
задумливості, і годинник поспіль
стояв час або йшов назад.
Як раптом я бачу, фарбою кармінною
в них набрано: захід сонця, захід сонця, захід сонця...
Як нитки намисто, рядки рвуться
і букви котяться кудись хочуть.
Я знаю, сонце, покидаючи сад,
мало ще раз озирнутися
через охоплені зорею огорожі.
Докладніше