Людині без документів суворо забороняється існувати!

Єдине, що вроджене людям – це любов до себе. І мета життя кожної людини – щастя! З яких елементів складається щастя? Тільки з двох, панове, тільки з двох: спокійна душа та здорове тіло.

– Хочу запропонувати вам, – тут жінка з—за пазухи витягла кілька яскравих та мокрих від снігу журналів, – узяти кілька журналів на користь дітей Німеччини. По півтинника штука.
— Ні, не візьму, — коротко відповів Пилип Пилипович, зиркнувши на журнали.
Досконале здивування виявилося на обличчях, а жінка вкрилася журавлинним нальотом.
– Чому ж ви відмовляєтесь?
— Не хочу.
– Ви не співчуваєте дітям Німеччини?
– Співчуваю.
— Шкодаєте по півтинника?
— Ні.
– То чому ж?
— Не хочу.

– Ба! Але ж це письменницький дім. Знаєш, Бегемот, я дуже багато гарного і приємного чув про цей будинок. Зверни увагу, мій друже, на цей будинок! Приємно думати про те, що під цим дахом ховається і визріває ціла безодня талантів.
— Як ананаси в оранжереях, — сказав Бегемот.

— Я новий, я новий! Я неминучий, я прийшов!
... мій погляд гострий і свіжий.

І ще: не пропустити нікого. Хоч усмішку, якщо не буде часу кинути слово, хоч малесенький поворот голови. Все, що завгодно, але не неувага.

Королева... вухо спухне... Навіщо ж псувати бал спухлим вухом?... Я говорив юридично... з юридичної точки... Мовчу, мовчу... Вважайте, що я не кіт, а риба, тільки лишіть вухо.

— Це напад неврастенії, — пояснив я кішці. — Вона  вже завелася в мені, розвиватиметься і зглине мене. Але поки що можна жити.

Я побіг у комору, врятував сьомгу. Я побіг у кухню, врятував халат.

... Поруч стояла супутниця дратівливого безсоння, із щетиною недопалків, попільничка.