…Думаємо ми не образами, а словами. Думка, навіть не висловлена ​​вголос, вже втілюється у слова мозку людини. Напевно, ви помічали у багатьох людей звичку, міркуючи, ворушити губами. Це не дарма: це в голові думаючого ворушаться невимовні їм, але вже народжуються думки-слова, що рвуться у зовнішній світ. Людина«про себе» вимовляє свої думки, як речення. Іноді, втім, у мозку виникають не звукові, а мовчазні, письмові образи слів. З тих та інших і складаються наші думки. Ось що таке внутрішнє мовлення.

Зараз у нас у російській мові, як ви дуже добре знаєте, є лише два різні«числа» – єдине та множинне. Кілька століть тому їх було три: єдине, множинне та двояке. Це дивне для кожного з нас«третє число» вживалося спочатку усюди там, де йшлося про парні предмети, на кшталт людських очей, рук, ніг, рогів тварин тощо. і від єдиного та від множинного; відмінки там мали зовсім інші закінчення.

Ви йдете десь по глухому лісі, вздовж річки, що впадає в Біле море. Стежка зміїться вперед. І раптом через вікову ялинку якийсь дід дружелюбно кричить вам:«Гей, друже! Туди не ходи: там няша! Що ви подумаєте при цьому?
Ви подумаєте:«Дід або неросійський, або жартівник! "Няша"! Скажіть на милість! Що це: бука, бяка? Знайшов чим лякати!
Але не губіться у здогадах; спитайте в будь-якому північному селі і дізнаєтеся: ні,«няша» не«бука».«Няша» — місцевою говіркою болото.

Стрижена вівця побачила коней, що везли важко завантажений віз, і сказала:« Серце стискається, коли я бачу людей, що поганяють коня!» Але коні відповіли:« Серце стискається, коли бачиш, що люди зробили теплий одяг із вовни овець, а вівці ходять остриженими! Вівцям доводиться складніше, ніж коням». Почувши це, вівця вирушила в поле.

Людина створила мову, а мову відплатив своєму творцю сторицею. Він дозволив йому розвинути людський мозок, облагородив його, дав можливість думати, боротися та розвиватися. Він багато разів полегшив і зробив пліднішим невтомну людську працю.