Люди не вміють бути одні, чужі потреби в духовній самотності, вони бояться його, чіпляючись хоч за якусь односторонню любов чи ненависть, яка в незбагненній прихильності до схематизму дуже скоро перетворюється на звичку...

Коли рано—вранці Гем, гуляючи вулицями, вдивлялася в обличчя зустрічних, вона  незмінно виявляла саме цю, одну—єдину рису — байдужість, лише зрідка оживлену страхом запізнитися або тьмяним відблиском гарного настрою.

Вона посміхнулася, і мені здалося, що весь світ став світлішим.

— А як вам подобається піца?

— Дуже подобається. Не гірше, ніж у Італії.

— Краще, ніж в Італії, Нью—Йорк — італійське місто. Крім того, він іспанське місто, єврейське, угорське, китайське, африканське і німецьке.

Вам, мабуть, нелегко живеться, якщо ви все ще вірите у справедливість.

Зима пробуджує апетит. Поки на вулицях лежить сніг, шоколадне тістечко — найкращі ліки.

А чому б їй не сміятися? Адже сміятися краще, ніж плакати. Особливо, якщо і те, й інше марно.

— Я не вмію їздити верхи, плавати чи грати в теніс. Я з тих, хто любить валятися на дивані та базікати.

— Що ви ще можете розповісти про себе?

— Я сентиментальна, романтична та нестерпна. Люблю дешеву романтику. І що дешевше, то краще.

Ранок вечора мудріший. Звучить безглуздо і затаскано, але це так.

Хіба вітер запрєш? Чим він стане? Затхлим повітрям.