Герої мають вмирати. Якщо вони виживають, то стають нудними людьми у світі.

Кохання — не торгаш, який прагне отримати відсотки з капіталу. А для фантазії достатньо кілька цвяхів, щоб розвісити на них свої покривала. І їй не важливо, які це цвяхи — золоті, залізні, навіть іржаві… Де їй судилося, там вона й заплутається. Будь-який кущ — терновий чи рожевий — перетворюється на диво з«Тисячі й однієї ночі», якщо накинути на нього покривало, зіткане з місячного світла та оброблене перламутром.

Кохання - це коли хочеш з кимось зістаритися.

— Любий, це ж біда великого міста – тут майже ніколи не можна побути вдвох.
— Звідки ж тут беруться діти?

У наш діловий вік  треба вміти бути романтиком.

- Є на світі і щось інше. Але ти цього не знаєш. - Вона  помовчала. - Ти не знаєш, тому що в тебе немає  сліз, і ти не розумієш, що означає сумувати вдвох.
– Так, цього я не розумію. Ми не часто сумували, Ліло.
- Так, ти не часто сумував. Ти або сердився, або був байдужим, сміявся або був таким,
яких ви називаєте хоробрими. Але це не хоробрість.
– А що це таке. Ліла?
- Страх видати свої справжні почуття. Страх перед сльозами. Страх, що тебе не порахують за чоловіка. У Росії чоловіки плачуть та залишаються мужніми. А ти ніколи не відкрив свого серця.

Жінки створені мистецтвом, тому такі прекрасні, що все випадкове в них відкинуто.

Ми вже такі! Страшенно боїмося своїх почуттів. А коли вони виникають, готові вважати себе ошуканцями.

- Ви тут?
— Важко було б заперечити.

Чим більше ми з один одним говоримо, тим менше щось розуміємо. Є речі, які неможливо ні зрозуміти, ні пояснити. Слава Богу, що в нас ще є щось темне, дрімуче, якийсь клаптик джунглів.