Ральф стояв і дивився на нього, як німий. На мить здалося — знову берег оповитий тими дивними чарами першого дня. Але острів згорів, як труха, Саймон помер, а Джек... З очей Ральфа бризнули сльози, його трясло від ридань. Він не стане їм противитися; вперше з того часу, як опинився на цьому острові, він дав собі волю, спазми горя, відчайдушні, нестримні, здавалося, зараз вивернуть його на виворот. Голос піднявся під чорним димом, що застелив острів, що гинув. Інші діти, що заразилися від нього, теж зайшлися від плачу. І, стоячи серед них, брудний, кудлатий, з неутертим носом, Ральф ридав над колишньою невинністю, над тим, як темна людська душа, над тим, як перевертався тоді на льоту вірний мудрий друг на прізвисько Хрюша.

Роджер набрав жменьку камінчиків і почав жбурляти. Але навколо Генрі залишалося простір ярдів у десять діаметром, куди Роджер не зважувався мітити. Тут, невидима, але строга, витала заборона колишнього життя. Дитину навпочіпки осінив захист батьків, школи, поліцейських, закону. Роджера утримувала за руку цивілізація, яка знати про нього не знала і валилася.

Не має значення, сильний ти чи ні, а чесність є чесність.

Вони крокували поряд — два світи почуттів та понять, нездатні повідомлятись.

Усі завжди виявляються не такими, як від них чекаєш.

... Від бурі не залишилося сліду, берег блищав, як гострими лезо. Гора і небо сяяли в жарі, в запаморочливої дали; і піднятий міражем риф плив по срібному ставку на півдорозі до неба...