Бачив, що жінки порядніші, самовідданіші за чоловіків — на Колимі немає  випадків, щоб чоловік приїхав за дружиною. А дружини приїжджали, багато хто...

Строфи і зараз легко вставали, одна за одною, і, хоч він давно не записував і не міг записувати своїх віршів, все ж таки слова легко вставали в якомусь заданому і щоразу надзвичайному ритмі. Рифма була шукачем, інструментом магнітного пошуку слів та понять. Кожне слово було частиною світу, воно відгукувалося на риму, і весь світ проносився зі швидкістю якоїсь електронної машини. Все кричало: візьми мене. Ні, мене. Шукати нічого не доводилось. Доводилося лише відкидати. Тут було як би два людини - той, який складає, який запустив свою вертушку щосили, і інший, який вибирає і час від часу зупиняє запущену машину. І, побачивши, що він – це дві людини, поетзрозумів, що складає тепер реальні вірші. А що в тому, що вони не записані? Записати, надрукувати – все це суєта суєт. Все, що народжується небезкорисливо, – це не найкраще. Саме краще те, що не записано, що складено і зникло, розтануло без сліду, і тільки творча радість, яку відчуває він і яку ні з чим не сплутати, доводить, що вірш було створено, що прекрасне було створено. Чи не помиляється він? Чи безпомилкова його творча радість?
Він згадав, які погані, як поетично безпорадні були останні вірші Блоку і як Блок цього, здається, не розумів...

Рифма була шукачем, інструментом магнітного пошуку слів та понять. Кожне слово було частиною світу, воно відгукувалося на риму, і весь світ проносився зі швидкістю якоїсь електронної машини. Все кричало: візьми мене. Ні, мене. Шукати нічого не доводилось. Доводилося лише відкидати.

А людина живе. Можливо, він живе надіями? Якщо він не дурень, він не може жити надіями. Тому так багато самогубців.

Дружба не зароджується ні в злиднях, ні в біді. Ті«важкі» умови життя, які, як кажуть нам казки художньої літератури, є обов'язковою умовою виникнення дружби просто недостатньо важкі. Якщо лихо і злидні згуртували, народили дружбу людей — це потреба не крайня і біда не велика. Горе недостатньо гостро і глибоко, якщо можна поділити його з друзями. У справжній потребі пізнається лише своя власна душевна та тілесна фортеця, визначаються межі своїх можливостей, фізичної витривалості та моральної сили.

Виявляється, людина, яка вчинила підлість, не вмирає.