А коли люди шукають справедливість? Тоді коли втрачають її або думають, що втратили. Або вирішують раптом, що вчорашня справедливість не годиться для сьогоднішнього дня, а завтра стане зовсім ворожою... І починають шукати, причому кожен шукає зі своїм ліхтарем, запевняючи, що тільки він і здатний висвітлити істину у темряві історичних помилок.

Сміливий тільки той, у кого правда. А хто не має  правди, той просто нахабний, от і все.

А старшина весь був загострений, на той крик загострений. Єдиний, майже беззвучний крик, який раптом вловив, дізнався і зрозумів. Чув він такі крики, з якими все відлітає, все розчиняється і тому дзвенить. Усередині дзвонить, у тобі самому, і дзвони цього останнього ти вже ніколи не забудеш. Немов заморожується він і холодить, смокче, тягне за серце, і тому так поспішав комендант.

Людина в небезпеці або зовсім нічого не розуміє, або відразу за двох.

Той останній шлях він уже ніколи не міг згадати. Колихалися попереду німецькі спини, бовталися з боку на бік, бо хитало Васкова, ніби в дошку п'яного. І нічого він не бачив, крім цих чотирьох спин, і про одне тільки думав: встигнути вистрілити, якщо свідомість втратить. А воно на останній павутинці висіло, і біль такий у всьому тілі горів, що гарчав він від болю того. Гарчав і плакав: знесилів, мабуть, украй. І лише тоді він свідомості своїй обірватися дозволив, коли гукнули їх і коли зрозумів він, що назустріч ідуть свої. Російські…

Пийте чай, балакайте, слухайте музику, читайте гарні вірші.

- Це я зараз комсомолка. А потім хочу бути жінкою.
- Як не соромно! — гнівно вигукнула подруга. — Ні, ви чули, її мрія виявляється бути жінкою. Не льотчицею, не парашутисткою, не стаханівкою, а жінкою. Іграшкою в руках чоловіка!
— Улюбленою іграшкою, — усміхнулася Зіночка. — Просто іграшкою я не погоджуюся.

Під чужу музику жінки лише виконують танці. А танцюють лише під свою.

А Галя вже не пам'ятала про цей свинець. Інше стояло перед очима: сіре, загострене обличчя Соні, напівзаплющені, мертві очі її та затверділа від крові гімнастерка. І – дві дірочки на грудях. Вузькі, як лезо. Вона  не думала ні про Соню, ні про смерть - вона  фізично, до нудоти відчувала проникаючий у тканині ніж, чула хрускіт розірваної плоті, відчувала важкий запах крові. Вона  завжди жила в уявному світі активніше, ніж у дійсному, і зараз хотіла б забути все, викреслити зі своєї пам'яті, хотіла не могла. І це народжувало тупий, чавунний жах, і вонайшла під гнітом цього жаху, нічого вже не тямлячи.
Федот Євграфич про це, звісно, ​​не знав. Не знав, не здогадувався, що його боєць, з ким він життя і смерть однаковими гирями зважував, уже був убитий. Убитий, до німців не дійшовши, жодного разу по ворогові не вистріливши...

Сперечатися не тільки можна, але й необхідно. Істина не повинна перетворюватися на догму, вона  повинна весь час випробовуватися на міцність та доцільність.