Борис Васильєв. А зірки тут тихі...

А Галя вже не пам'ятала про цей свинець. Інше стояло перед очима: сіре, загострене обличчя Соні, напівзаплющені, мертві очі її та затверділа від крові гімнастерка. І – дві дірочки на грудях. Вузькі, як лезо. Вона  не думала ні про Соню, ні про смерть - вона  фізично, до нудоти відчувала проникаючий у тканині ніж, чула хрускіт розірваної плоті, відчувала важкий запах крові. Вона  завжди жила в уявному світі активніше, ніж у дійсному, і зараз хотіла б забути все, викреслити зі своєї пам'яті, хотіла не могла. І це народжувало тупий, чавунний жах, і вонайшла під гнітом цього жаху, нічого вже не тямлячи.
Федот Євграфич про це, звісно, ​​не знав. Не знав, не здогадувався, що його боєць, з ким він життя і смерть однаковими гирями зважував, уже був убитий. Убитий, до німців не дійшовши, жодного разу по ворогові не вистріливши...

Цитата з книги А зірки тут тихі..., автор Борис Васильєв