Нехай із тобою нічого не станеться. Нема  про що я.
Нехай із тобою станеться все! І нехай воно буде чудовим!

Так буває, що, опинившись у вирі життя, забуваєш, як все починалося, а коли народжується дитина, раптом здається неможливим уявити, що ти колись любив когось ще.

Самотність – як голод: ти не помічаєш, як ти зголоднів, доки не почнеш їсти.

Економіст отримує гроші лише тоді, коли у клієнтів банку все добре, а аналітики – завжди.

Як сказала одного разу Соня, щоб зрозуміти таких мужиків Уве та Руне, насамперед необхідно зрозуміти, що вони народилися не свого часу. Такі небагато просять від життя – лише найпростіших речей, вважала Соня. Щоб дах над головою, та тиха вуличка, та машина однієї-єдиної марки, та дружина-лапушка, одна-єдина на все життя. Щоб працювати з користю. Щоб будинок  був, а в будинку щось регулярно ламалося і відкручувалося – а ти
ходив би з викруткою і прикручував.

Уве завжди з інтуїтивним скепсисом ставився до людей вище метра вісімдесяти п'яти. Досвід підказував: при такому зростанні кров просто не дістається мозку.

Знай його батько, скільки ще таких же болісних хвилин проведе його син в очікуванні цієї дівчини, очі його вилізли б з орбіт, і він назавжди залишився б дурним. Але син тоді й сам ще цього не знав.

- З чого ви взяли, що мені потрібна допомога, щоб не вплутуватися в конфлікти? Тільки слабаки вірять у гармонію. І як наслідок - ходять навколо і навколо, бурмотять щось собі під ніс і відчувають свою моральну перевагу, поки ми, нормальні люди, зайняті іншим.
- Чому ж?
– Ми перемагаємо.
- Це важливо? - Люба моя, якщо ви не переможете, то нічого не досягнете. В уряді та раді директорів випадкових людей не буває. Психолог спробувала повернутися до свого питання:
– І… переможці заробляють багато грошей, це теж важливо, чи правильно я вас зрозуміла? На що ви їх витрачаєте? – Я купую дистанцію, яка відокремлює мене від інших людей. Психолог ніколине чула такої відповіді.
- Що ви маєте на увазі?
– У дорогих ресторанах більша відстань між столиками. У бізнес-класі літака немає  сидінь у середньому ряду. В ексклюзивних готелях є окремий вхід для ВІП-персон. У щільно населених містах відстань коштує найдорожче.

І ось настав понеділок, але Соні вже не було.
Уве і сам точно не знав, чому перетворився на суворого мовчуна. Чи тому, що став більше розмовляти сам із собою. Або ж помалу виживав з розуму. Сам ні-ні й думав про це. Виходило так, що не підпускає він до себе людей зі страху, як би пам'ять про дорогий її голос не потонула в гомоні їхніх сварливих голосів.

Я щоразу думала, що наступного року буде його черга. Але час іде швидше, ніж нам здається, роки пролетіли, як один день. Іноді я думаю, що коли люди живуть разом дуже довго і заводять дітей, ти живеш як білка на дереві. Вгору-вниз, вгору-вниз, намагаєшся все встигнути бути на висоті; і все так, весь час підіймаються по дереву туди-сюди, ледве встигаючи подивитися один на одного. Поки ти молодий, ти цього не розумієш, але коли з'являються діти, все змінюється: іноді здається, що ти майже не зустрічаєш того чоловіка, якого вийшла заміж. Ви перш за все батькиі товариші по команді, а решта потім. Ти... дерешся по дереву... а один з одним ви тільки бачитеся по дорозі. Я завжди думала, що так і треба, це життя. Я думала, що головне – все встигати. А найважливіше – це те, що ми деремося по одному дереву, тому що… рано чи пізно ми… це звучить трохи пишномовно… ми обидва заберемося високо і опинимося на одній гілці… І тоді ми візьмемося за руки і милуватимемося околицями. Ось так я уявляла собі нашу старість. Але все сталося швидше, ніж я очікувала. Його черга так і не прийшла.