Тварин, яких мало, занесли до Червоної книги, а яких багато — до Книги про смачну та здорову їжу.
Біля«Сікстинської мадонни» Рафаеля стояло багато людей – дивилися, про щось говорили… І несподівано голосно, ніби розсікаючи натовп, чийсь голос обурився:
— Ні, я одного не можу зрозуміти. Стоять довкола, повно народу. А що товпляться?... Ну, що в ній особливого?! Босоніж, розпатлана…
– Молода людина, – перервала монолог Раневська, – ця дама так довго полонила найкращі уми людства, що вона цілком може вибирати сама, кому їй подобатися, а кому – ні.
Якщо жінка каже чоловікові, що він найрозумніший, значить, вона розуміє, що другого такого дурня вона не знайде.
Якщо в тебе є людина, якій можна розповісти сни, ти не маєш права вважати себе самотньою...
Раневську про щось попросили і додали:
— Ви ж добра людина, ви не відмовите.
— У мене двоє людей, — відповіла Фаїна Георгіївна. — Добрий не може відмовити, а другий може. Сьогодні якраз чергує другий.
Щоб отримати визнання, треба, навіть необхідно, померти.
Старість це просто свинство. Я вважаю, що це невігластво Бога, коли він дає змогу доживати до старості. Господи, вже всі пішли, а я живу. Бірман — і та померла, а вже від неї цього ніяк не чекала. Страшно, коли тобі всередині вісімнадцять, коли захоплюєшся чудовою музикою, віршами, живописом, а тобі вже час, ти нічого не встигла, а тільки починаєш жити!
Як подолати свій недолік чи погану звичку? Насолодитися ними до огиди.
Старіти нудно, але це єдиний спосіб жити довго.
— Фаїно Георгіївно, якої ви думки про режисера?
— Це уцінений Мейєрхольд.