Заводити одного собаку після іншого, аби був, так само безглуздо, як після загиблого чоловіка тут же кидатися на пошуки іншого, аби був. Собаки, як люди, або трапляються самі, або більше з тобою не трапляються. Станеться – заведу. Тільки вже десять років не трапляється зі мною собака. І, можливо, не станеться ніколи. Але це зовсім не важливо. Тому що у мене був собака. І був мій великий чоловік. Не важливо, скільки часу. Він був мій єдиний чоловік. І тому, що він був, тепер є ви.

У тих, хто живе на півдні від народження, виробляється дивовижна звичка - вони дивляться на сонце, не примружуючись. Щоправда, у цієї медалі є зворотний бік – волею долі опинившись на півночі, вони ж не можуть обійтися без сонцезахисних окулярів

Не такі страшні як чоловіча лють і ненависть, як жіноче почуття подяки та провини.

Якщо ти чоловік, ти відповідаєш за тих, кого приручив, окольцював і зачав.

Господь. Бог. Яхве. Озіріс. Ісус. Лише слова. Безглуздо надавати значення словам. Бог – це не насильницьке творіння добра. Бог – це ненасильницьке роблення зла

Вона була життєрадісна, як Вінні-Пух, що слопав чужий мед, сумна, як Ослик Іа, що втратив хвіст, і безглузда, як Паць, що знищила повітряну кульку.

Вона розумна дівчинка, але поки що надто юна. Тому морщить ніс і з легким відтінком зарозумілості всіх, хто виріс у«центрі», дивується:«Як це можна любити?!» Вона  поки що не розуміє, не знає, що«подобається» та«люблю» – не синоніми. Навіть не припускає, що можна любити те, що не подобається, і ненавидіти те, що подобається.

У собак лише один бог  – людина. Злочин проти людини для собаки - смертний гріх, смертю і карається

Маленька сучка починає плакати на руках у чоловіка Автора, як плачуть діти, коли зовсім страшне вже позаду і більше не буде боляче, і будуть цукерки, і буде спокій і свій будинок, і тепло, і кохання, але треба виплакати те, що було. Виплакати страшне. Починає плакати, як плачуть діти не тоді, коли їм не дозволяють їсти ананасні цукерки, а як плачуть вони у сильні груди, на заспокоєння і умиротворення від того, що сталося, від того, що вже не виправиш, від того, що вже минуло, але було боляче! Було боляче! Було боляче! І з кожною такою маленькою сльозою страшне колишнє хворе йде, витікає в ту частину лихоліття, що підлягає знищенню, остаточному спаленню на пекельних сковородах. Тому що пекло – це зовсім не місце нескінченних мук, де на всіх нас і всіх їх чекає розплата за кредитами. Все зовсім негаразд. Пекло – це печі, муки, що утилізують. Горять не грішники. Згоряє грішне. У кого – за життя – чуже, у інших – після смерті – своє. На жаль, температура в геєнні вогняної для всіх однакова, і кожен градус за Цельсієм відчувається власною шкірою в обох випадках. Борошна чекають і на тих, і на інших – усіх нас, – різницялише тому, яка«тканина» залишиться дома«пекла опіку» – радість світла чи темрява порожнечі. Але вічного болю не буде ні в кого.

Автор уміє чекати. І чекати. Великого Чоловіка. Велику Собаку. І Великого Читача.