Спрагу смерті нерідко можна пояснити найсильнішим імпульсом повернутися туди, звідки ми прийшли. Самогубцями стають найчастіше ті, хто не зміг вижити травми народження. Ось чому вмираючий на полі лайки кличе:«мама» — у цьому бажання зворотного народження, нового знаходження раю, з якого нас вигнали.

Не намагайся йти в ногу з часом, час від часу нікуди не дінешся. Усі ми – хоч би що витворяли – мимоволі сучасні.

Ще в ранньому дитинстві я набув порочної звички вважати себе не таким, як усі, і поводитися інакше, ніж інші смертні. Як виявилось, це золота жила!

Ви нехтуєте анатомією, малюнком, перспективою, всією математикою живопису та колористикою, то дозвольте вам нагадати, що це скоріше ознаки лінощів, а не геніальності. (Якщо ви відмовляєтеся вивчати анатомію, мистецтво малюнка та перспективи, математичні закони естетики та колористику, то дозвольте вам помітити, що це скоріше ознака лінощів, ніж геніальності.)

Нормальність ставить мене в глухий кут.

Я до непристойності люблю життя.

Я тільки тим і займаюся, що псую свої картини. І потім говорю«зробив, що хотів».

Я не вживаю наркотики. Я є наркотик.

Я – живе втілення піднаглядного марення. Це я сам тримаю його під наглядом. Я брежу, отже, я існую. І більше того: я існую, тому що брежу.

... з тисячі райдужних куль моїх почуттів лише одному вдається врятуватися від смертельного падіння і вдало приземлитися, втілившись цієї миті в одну з остаточних дій, таких же небезпечних, як вибух бомби.