Місяць скрикнув:«Ах, злодій!
Надумався о сімдесят одружитися
На молоденькій дівчині!
Та я стою міцно в тому —
Просидить він нареченим!
Бач, що старий хрін затіяв:
Хоче натискати там, де не сіяв!
Це бачачи, хитрий спальник,
Колишній конюших начальник,
Каже собі під ніс:
Ні, стривай, молокосос!
Не завжди тобі трапиться
Так канальски відзначитися,
Я ті знову підведу,
Мій друже, під біду!
Гості! Крамниці відмикайте,
Купуйте, продавайте;
А наглядачам сидіти
Біля крамниць і дивитися,
Щоб не було содому
Ні давежа, ні погрому,
І щоб нікой виродок
Не обманював народ!
Але давно вже ведеться мова
, Що тільки дурням скарб дається,
Ти ж хоч лоб собі розбий,
Так не виб'єш двох рублів.
Робити нема чого, доведеться
У палаці тобі служити;
Будеш у золоті ходити,
У червону сукню наряджатися,
Немов у маслі сир кататися,
Всю стайню мою
Я в наказ тобі даю.
Хм! Так ось та Цар-дівиця!
Як же в казках говориться, -
розмірковує стременною, -
Що куди червона собою
Цар-дівиця, то диво!
Ця зовсім не гарна:
І бліда-то і тонка,
Чай, в обхват-то три вершки;
А ноженя-то ноженя!
Тьху ти! Немов у курча!
Хай кому полюбиться,
Я і даремно не візьму!
Ой ви, коні бурі-сиві,
Добрі коні златогриві!
Я вас, друзі, не пестив.
Та який вас біса вкрав?
Щоб пропасти йому, собаці!
Щоб здохнути в байраку!
Щоб йому на тому світі
провалитися на мосту!
«Ні, кит-риба, нам нагороду
Нічого не треба, —
каже йому Іван, —
Краще перстень нам дістань —
Перстень, знаєш, Цар-девицы,
Нашої майбутньої цариці». -
«Добре, гаразд! Для друга
І сережку з вушка!
Знайду я до блискавиці
Перстень червоної Цар-дівчинки».
Цар повелів себе роздягнути,
Двічі перехрестився, -
Бух у котел – і там зварився!