Чому я люблю щуку ловити? Тому що вона кривдниця, риба зубаста, так і вистачає. Б'ється, б'ється дрібна риба, ніяк перед щукою виправдатися не може.

Їсти щодня хочеться; так вже чесно чи не чесно, а в будинок  тягти ти зобов'язаний.

Знай свою справу – мовчи, коли краще нічого не вмієш.

Борошно мені з вами! У всіх у вас багато зайвого, і багато чого не вистачає. Я виснажився, дивлячись на вас. У коміків багато зайвого комізму, а ти маєш багато зайвого трагізму; а не вистачає у вас грації... грації, заходи. А міра-то і є мистецтво... Ви не актори, ви блазні горохові!

— А ти ж, Катя, Тихона не любиш.
— Ні, як не любити! Мені дуже його шкода.
- Ні, не любиш. Коли шкода, то не любиш.

Я кохання шукала і не знайшла. На мене дивилися та дивляться, як на забаву. Ніколи ніхто не намагався зазирнути до мене в душу, ні від кого я не бачила співчуття, не чула теплого, серцевого слова. Адже так жити холодно. Я не винна, я шукала кохання і не знайшла... її немає на світі... нічого й шукати.

Російська людина любить посміятися з ближнього і сміється безжально.

Та коли вже чому бути, то й удома не сховаєшся.

Ми самі винні: не вміємо говорити, не вміємо заявляти своїх думок. Ми мовчимо та скаржимося.

— Бувають у житті артиста хвилини, коли він стрімко поспішає до своєї мети, як із лука стріла. Зупинити його - марна праця!
— Коли ці хвилини бувають?
— Коли загримлять ножами та вилками і скажуть: закуска готова.