Все до серця приймати, так в сухоти скоро потрапиш.

Хто нарікає, отже, той богові чинить опір.

Розлучатися з життям зовсім не так просто, як я думала... Адже є люди, для яких це легко. Мабуть, тим зовсім жити не можна; їх ніщо не спокушає, їм ніщо не мило, нічого не шкода... Та й мені ніщо не мило, і мені жити не можна, і мені жити нема чого! Що ж я не наважуюсь?... Просто рішучості не маю. Жалюгідна слабкість: жити, хоч як—небудь, та жити... коли не можна жити і не потрібно... Як добре померти... поки що дорікнути себе нема в чому.

— Я й не знала, що ти так грози боїшся. Я не боюся.

— Як, дівчино, не боятися! Кожен має боятися. Не те страшно, що тебе уб'є, а те, що смерть тебе раптом застане, як ти є, з усіма твоїми гріхами, з усіма лукавими помислами.

Є люди, які б'ють, і є люди, яких б'ють. Що краще не знаю.

Дивна річ, нічого мені в житті не вдалося ні купити, ні продати, щоб мене не обдурили.

— У того все хитрість та лестощі, а ця раптом, ні з того ні з сього, і скаже, що не треба.
- Тобто правду?
- Так, правду...

І перша людина гріха не минула, та й остання не мине.

Мовчи, коли краще нічого не вмієш.

Але знайте, що і найлагіднішу людину можна довести до сказу. Не всі злочинці - злодії, і смирна людина зважиться на злочин, коли йому іншого виходу немає.