Краще озирнися довкола! Подивися, яка тебе оточує краса.
І в цьому гармидері Ленка цілими днями носилася містом. Вона не втомлювалася дивуватися дивностям життя: граки відлітали, щоб обов'язково повернутися; пором витягували з води, щоб навесні знову опустити на річку; дерева опадали, щоб знову обрости молодим і міцним листям. Ось таке у неї було славне і цікаве життя.
От ти й не знаєш, що це таке, коли тебе ганяють, як зайця. А виходить, раз побіг — виходить. Тепер я вчена — треба відбиватися, якщо їх навіть багато і тебе б'ють. Але тікати не можна. Тоді я цього не розуміла та побігла.
Ну досить! Що ми з тобою, як два дурники, розплакалися у всіх на очах! Ми що, ховаємо когось?.. Навпаки — ми живі! Ми живемо на повну котушку! Ми зробимо ще щось чудове!
Навіщо даремно мучити людей, навіщо над ними знущатися і вивертати і без того слабкі їхні душі навиворіт, якщо вони навіть винні. Можна знехтувати, покарати, допомогти, але мучити погано, соромно, не можна. Це озлобляє людину. Треба бути милосердним.
Усі люди лопаються від заздрощів. Тільки одні про це говорять, а інші брешуть, що вони не заздрісні.
Зате в тебе натхненні очі! І серце чисте. Це сильніше, ніж сукня по фігурі.
Які рідкісні люди оточують нас, Олено!... Над цим варто замислитися. А?