Справжнє бажання - це не придбання чогось, а поповнення недоліку, усунення дефіциту.

Але поки що ми обманюємо себе, ми сліпі. Брехня - ознака страху. І немає сили, яка засліплювала б нас сильніше. Поки ми боїмося, ми нічого не бачимо, крім власної брехні.

Лише нещасному потрібна його правота, щасливий хапатися за неї не буде. Причому саме ця жага власної«правоти», така властива всім нещасним, і є причиною їх нещасть.

Давайте все-таки погодимося з фактом – ми такі, які ми є. З цим нічого не вдієш. У небесній канцелярії нам виписали таку зовнішність, яка вийшла, вважаючи, мабуть, що з нею ми цілком зможемо бути щасливими.

Нам хочеться, щоб наше життя було сповнене сенсу, а воно повне чорт знає чим.

Перша емоція людини – емоція горя. Ми не приходимо у світ, як іноді люблять говорити, ми вириваємося зі світу, яким для нас було тіло нашої матері. Відразу ж ми дізнаємося дві важливі речі: те, що існування наше не буде безхмарним, і те, що ми дуже потребуємо наших батьків. Нам належить рости, але з нами зростатиме і тривога. Правда, спочатку вона  не усвідомлюється, але те, що вона буде пов'язана з нашими батьками і виявиться у відносинах з ними, ясно вже зараз.

Якщо людина дійсно відповідальна і серйозна, то вона повинна розуміти, що неврастенія - це хвороба, і хвороба серйозна, з нею не жартують. Можна, звичайно, гнати себе вдень і вночі, як їздовий кінь, але у всього є межа, і в якийсь момент цей кінь просто, м'яко кажучи, вийде з ладу.

Щоправда, як сонце: дивитися на неї боляче, але заперечувати — безглуздо. А щоб знайти те, що ви шукаєте, потрібно спочатку втратити те, що маєте. Я розумію, що це страшно. Але такий шлях. Або залишайтеся з тим, що є.

Ставитися до себе дуже серйозно - це смішно.
Ніхто з нас, хоч би якими ми прекрасними були, нічого особливого не представляє. Мільярди людей жили до нас, мільярди живуть разом з нами, мільярди, мабуть, житимуть після. А потім все це взагалі вибухне до чортової матері і розтане в небутті нового«Великого вибуху», ну або просто в акуратній«чорній дірочці», що цілить ледь помітним випромінюванням товариша Хокінга.

Неврастенія рухається подібно до снігової лавини — все починається з невеликого внутрішнього конфлікту —«хворого пункту» — або просто з перенапруги, а далі одне починає чіплятися за інше. Виснажуючи, наша нервова система стає значно більш чутливою і вразливою, саме тому у нас зростає загальна тривожність і з'являються найрізноманітніші страхи, збільшується дратівливість, а це, своєю чергою, призводить до ще більшого виснаження нашого психічного апарату. Перенапруження призводить до порушень сну, і ми втрачаємо повноцінний відпочинок, що при неврастенні, як ви розумієте, смерті подібно.