Все своє життя я не вірив тим речам, про які пишуть у підручниках історії, і більшості того, чого мене вчили в школі. Але зараз я роблю висновок, що не вправі судити про будь-кого, ґрунтуючись лише на тому, що я прочитав у книгах. Я не маю права взагалі судити про що-небудь. Такий урок, який я вивчив.

Моя порада редакторам. Сам я не редактор, то мені можна. Чи не будьте експертами, будьте фанатами. Оцінюйте сценарій з погляду глядача, а чи не виробника. Читайте його, тримаючи під рукою попкорн, а не теорію сценарій книги. Скажіть сценаристу (ввічливо), що вас збентежило, стурбувало чи здалося нудним. Не вигадуйте каламут типу«Ці два персонажі не зустрічаються один з одним, а треба б», якщо це дійсно не робить історію цікавішою. Недоречних«треба» не повинно бути. Наша справа — розважати, то нехай вам буде важливо те, що важливо глядачам, і не більше. Не треба фарбувати ту частину декорації, яку ніхто не побачить.

Велич мистецтва не в тому, щоб ширяти над усіма. Навпаки, воно в тому, щоб у все втручатися.

У будь-якій незрозумілій ситуації – еволюціонуй.

Я ненавиджу телефони, тому що тоді я не можу дивитись у вічі тому, з ким розмовляю. Я забуваю все, що мені говорять телефоном. Я не люблю телефонних балачок. Телефон потрібно використовувати тільки для інформації типу:«Зустрінемось у пів-четвертого» або:«Приходь - мій будинок горить.»

Половина неправильних висновків, до яких приходить людство, досягається зловживанням метафорами та помилковою загальною подібністю або уявною подібністю для справжньої ідентичності.

Смерть більш універсальна, ніж життя ; кожна людина вмирає, але не кожен живе.

Кохання – це єдиний спосіб, яким ми можемо допомогти іншій людині.

Я намагаюся уникати пасивно-агресивної поведінки, тому люди знають, якщо я щаслива – значить, я щаслива, якщо я засмучена – значить, я засмучена. Я маю на увазі те, що говорю.

Мені здається часом, що солдати,
З кривавих не прийшли полів,
Не в землю цю колись колись,
А перетворилися на білих журавлів.