Людина – це частина цілого, яке ми називаємо Всесвітом, частина, обмежена у часі та у просторі.

Як не побажати, щоб негідник був лінивцем, а дурень — мовчазником!

Природа не терпить порожнечі: там, де люди не знають правди, вони заповнюють прогалини домислом.

Дощ лив як із відра.
Я відчинив хвіртку
І побачив серед двору
Дурний Равлик.
Кажу їй:
— Поглянь,
адже Ти мокнеш у калюжі.
А вона мені зсередини:
- Це ж зовні...
А всередині мене весна,
День стоїть чудовий! —
відповідала мені вона
із тісної шкаралупки.
Кажу:
— Повсюди морок,
Не врятуйся від холоду!
А вона у відповідь:
— Дрібниця.
Адже це зовні...
А всередині мене затишок:
Розквітають троянди,
Птахи дивні співають,
І блищать бабки!
- Що ж, сиди сама з собою! -
Я сказав з усмішкою.
І попрощався зі смішним
дурненьким равликом.
Дощ закінчився давно,
Сонце на півсвіту...
А всередині мене темно,
Холодно і сиро.

Я хотів би побачити дві зміни в кіноіндустрії. Систему розподілу прибутку на понеділку потрібно скасувати взагалі. Друге – нам треба краще цінувати наших сценаристів та платити їм більше.

У двадцять років ми всі шкодуємо про те, що робили в чотирнадцять, у тридцять три шкодуємо про те, що робили в двадцять п'ять, а ближче до п'ятдесяти, здається, починаємо шкодувати про все поспіль. Але ось що я зрозумів: до біса всі ці жалю.

- Блін, що йому сказати?
- Правду!
- Яку?!
— Ну, не знаю... Придумай щось.

Стеж за своїм садом – ось моє правило. Доглядай квіти, а не ганяйся за метеликами, і тоді метелики прилетять до тебе самі. Так життя і влаштоване.

Вигадане зло  романтичне, різноманітне. Реальне зло  похмуре, монотонне, пустельне, нудно. Вигадане добро нудно, реальне добро - завжди нове, чудове, чарівне.

Жінки анітрохи не винні в тому, що часом відмовляються підкорятися правилам поведінки, встановленим для них суспільством, адже ці правила склали чоловіки, і до того ж без жодної участі жінок.