Іноді дуже важко чинити правильно. Наприклад, спробувати достукатися до недоумків. Або протистояти недоумку.

Залиш живих хоч одного вовка, і вівці ніколи не знатимуть спокою.

- Не відставайте! Бігає він швидко!

- Він не рухається.
- Думає.
-...Давно не рухається.
- Повільно, але правда, Джоне. Прямо як ти.
-... Він тобі просто подобається, правда?
- І ти теж.
— Щоправда, не рухається.
-... Вражаюче.

- Знімай це, живо!
- Ні.
— Що ти відповіла?
— Я роблю все, щоб догодити кожному, аби бути ідеальною. Ідеальною дочкою, ідеальною сестрою, ученицею. Чи можна хоч щось зробити для себе?

Ніхто не хоче, щоб той, хто тебе знищив, бачив, як тобі боляче...

- Ти тепер і стрибки підтасовуєш? А дозвіл на це від Біллі Кімбер отримав? А? Тоді що за справи? Думаєш, нам по зубах і китайці, і Біллі Кімбер? Так у Біллі ціла армія!
- Я думаю, Артуре. Це моя робота. Я вважаю. Щоб тобі не довелося.

- Я колишній солдат. Я вбивав людей.
- Ти ж був лікарем!
— Були погані дні.

Коли до тебе заявляється хлопець, який щойно врятував світ, можна вибачити йому кілька недоліків.

- Як ваше стегно?
- Жахливо! Але дякую, що запитали.
— Я й гірше бачила. Правда! Я у морзі працюю.

- Не витріщайтеся!
- Чому? Ви ж витріщаєтеся.
— Обом не можна.