— Я роблю вам ласку — це дуже велика сума.
— А це дуже великий пістолет.

— То що було б ідеальним подарунком для дому? Чисто теоретично.
— Емм... Ну, не знаю... відкривачка?
- Більш особисте.
- Відкривачка з моїм ім'ям.

— Ти вперта, наче віслюк.
- Ось і перший комплімент!

Статистика свідчить, що сімдесят чотири відсотки дружин розкривають листи, адресовані чоловікам, і не обов'язково над киплячим чайником.

А взагалі, не заважало б і мені«дякую» сказати, але зважте — квіти та цукерки я не п'ю.

Не знаю, скільки їй років, але вона виглядає  старшою.

— Ви маєте схилитися перед братом! Він обранець владики, народжений серед диму та солі!
— Народжений серед диму та солі? Як окіст?

Чому всі дурні такі жінки?!

Живу один. Звик. Відчуваю себе більш ніж затишно. Чи ненормально це? Не знаю. Можливо, це ненормально для одинаків, які проживають так все життя. А в мене бувало всяке. І дружина, котру любив. І жінки, які відкривали мені вертикалі та горизонталі душевних задоволень. І періоди обнулення, коли вертикаль перетиналася з горизонталлю. Не сумував ніколи. Тепер глибоких стосунків не заводжу. Не бачу в цьому жодного сенсу. Поверхневі взаємності трапляються стану душі. Частіше я похмурий і нелюдимий, але іноді на мене нападає веселість, а часом я щасливий настільки, що блукаю вулицями з квітучою фізіономією, як міський божевільний. Публічності біжусь, тому що публічність завжди пов'язана з розмитістю суджень. Хто мене хоч трохи знає, чув про те, що найбільше на світі я не терплю жанру серіальної вульгарності, де сам біс не біс, а лише жалюгідний паяц на зарплаті у майстра. А пристрасті – мильні бульбашки. Не можу я терпіти і сентиментальності. Слинну хворобливу форму спілкування я припалив раз і назавжди однією думкою:«Не бажаю впускати в свою душу напій нерозвинених пристрастей. Сльозибувають різні. Я готовий схилити коліна перед сльозами покаяння чи гострого відчуття безглуздості буття, але ніколи не прийму побутової сльозливості – сентиментального ставлення до чужих ролей чужого кіно». Іншими словами, сірої промежини не переносжу. Хоч і живу у її епіцентрі.

- Це ключ!
— Ні, дещо краще. Це малюнок ключика.