Смішна річ цей розум. Втрачаєш його непомітно і не розумієш, що його вже немає.

Суд поєдинком: щоб визнати людину винною чи невинною в очах Богів, двоє інших рубають один одного на шматки. Це багато говорить про Бога.

Ми зустрічалися двічі, загалом п'ять хвилин. Я витяг пістолет, він намагався підірвати мене. Я відчув, що між нами є щось особливе.

- Думаєш, у нього рак  мозку?
- Думаю, він закохався.

Повинен зізнатися, я маю слабкість до рудих жінок, не знаю, чому. Це моя кнопка, на яку легко натиснути, щоб я став раптовим і ввічливим. Строптивість йде кудись у землю, як електричний струм, пронизуючи мене по вертикалі з голови до п'ят. Струмениться по спинномозковій рідині. Висвічує кожну клітину істоти. Мабуть, тут щось від язичництва, дрімуче, тверде, що спонукає до насолод, інакше кажучи – сила кореневищ, які не знають інтелігентних слабкостей та рефлексії. Те, про що апостол Павло мудро помітив:«Бо за внутрішньою людиною знаходжу задоволення в Божому законі; але в членах моїх бачу інший закон, що протистоїть закону розуму мого і робить мене бранцем закону гріховного, що у членах моїх». Ось і я стаю бранцем закону язичницького, приємного, просоченого життєдайною енергією Ероса. Так би мовити, обнуляюсь.

Мені здається, комп'ютерні віруси варто розглядати як форму життя. Це багато говорить про природу людини: єдина форма життя, яку ми створили на даний момент, несе лише руйнування. Ми створюємо життя за образом і своєю подобою.

Справи йшли добре, але невідомо куди.

- Як її звати?
- Надя.
— Стриптизерка?
— Танцівниця... Просто танцює без одягу...

— Я знаю все, що відбувається у моїх готелях.
— Отже, мені доведеться повернути ці рушники.

— Ти йому ще й назвала?
— Там автовідповідач, він не знав, що це — я мовчала.
— Ну і він, звичайно, подумав на своїх приятелів. У чоловіків заведено дзвонити по двадцять разів, кидати трубку.