Я пишаюся тим, що на моїй душі стоїть тавро рок—н—ролу!

Цілком можливо, сер, що скоро ви зможете оподаткувати це!

— Отже, що за стратегія?
— Ти посміхайся. А ти, Артуре, не посміхайся.

... будь—яке таємне багатство пахне так, що на цей запах швидко збігаються такі ж таємні та темні хижаки з гострими зубами.

— Ну все, вистачить з мене цього зухвалого балакуна... За борт його викинути з кінцем.
— Це Бард. Його звуть Бард.
— Звідки ти знаєш?
— Ну—у—у... я спитав його.

Якийсь час він носився з цією ідеєю, але потім її покинув. Носитися з ідеями взагалі стало головним заняттям його на третьому десятку.

— Я наробила дурниць. Ти наробив дурниць. Може визнаємо, що ми квити, і продовжимо жити як і раніше?
— Я не робив дурниць.
— Давай підемо на компроміс.
— Я вже на нього пішов. Я готовий визнати, що ти наробила дурниць.

— Ти онук. А я бабуся. І не лізь у мої справи. Будь ласкавий спати доти, доки я тебе не розбуду.
— А якщо прокинувся?
— Все одно спи. Або просто лежи, поки я не прийду. Якщо ти сам прокидатимешся, навіщо я тоді потрібна? Якщо ти сам сніданок будеш готувати, мені що робити?

— Ви його знали?
— Небагато. Я його дружина.

— Ось флейта, зіграйте на ній щось.
— Принце, я не вмію.
— Але я вас прошу.
— Але я не знаю, як взятися за це.
— Це також просто як брехати: перебирайте отвори пальцями, вдуйте ротом повітря і з неї поллється найніжніша музика.