— Я хотів би, щоб ти стріляв на городі по бляшанках, але знаю, ти почнеш бити птахів. Якщо зумієш потрапити в сойку, стріляй їх скільки завгодно, але пам'ятай: убити перемішника великий гріх. Я вперше чула, щоб Аттікус про щось сказав - гріх, і запитала міс Моді, чому гріх. — Твій батько має рацію, — сказала міс Моді. — Пересмішник — найнешкідливіший птах, він тільки співає нам на радість. Пересмішники не клюють ягід у саду, не гніздяться в винах, вони тільки й роблять, що співають для нас свої пісні. Ось тому вбити пересмішника - гріх.
Говорять, що час лікує. Але чи лікує?... І чи рятує нас від цієї хвороби саме час, чи ми самі повинні все зробити? … Ми живемо, як живемо, сподіваючись, що час лікує, щастя трапляється. Все саме собою, без займенника«я».
Якщо ти хочеш доставити собі радість, то подумай про чесноти людей, з якими ти живеш. Один відрізняється діловитістю, інший скромністю, третій щедрістю, інший ще чимось. Ніщо не приносить такої радості, як вид чеснот, що проявляються в звичаях людей, що живуть з нами, і зустрічаються в більш менш тісному єднанні. Тому завжди май образ чеснот перед очима.
Коли він змінює нас на інших, Що рухає їм? Гонитва за забороненим? Очевидно. Жага змін? Так, це також. Або слабоволі? Звісно так. А хіба немає у нас Потреби у забороненому чи новому? І хіба волею ми сильніші за них? От нехай і не докоряють нам нашим злом. У своїх гріхах ми з них беремо приклад.
Щоб бути чуйним, ти маєш довіритися своєму коханню. Щоб бути ніжним, ти маєш розчинитися у своєму коханні. Щоб бути сильним, ти маєш належати своєму коханню. У цьому істина — щоб бути, треба любити.