Далекоглядна людина має визначити місце для кожного зі своїх бажань і потім здійснювати їх по порядку. Наша жадібність часто порушує цей порядок і змушує нас переслідувати одночасно таку безліч цілей, що в гонитві за дрібницями ми втрачаємо суттєве.
Минуле як сон... А чи не сон - справжнє? Чи не сон це — вчорашній весняний ліс із блакитом на землі? Що ж: блакитні сни — божественно цілющі ліки, хай і тимчасові. Звісно, тимчасове. Бо якби навіть і письменники проповідували лише блакитні сни, уникаючи сірого кольору, то людство перестало б турбуватися про майбутнє, прийнявши сьогодення як вічне і майбутнє. Доля приреченості в часі і полягає в тому, що теперішнє має стати лише минулим. Не у владі людину наказати:«Сонце, зупинись!». Часневпинно, нестримно і невблаганно. Все - у часі та русі. А той, хто шукає тільки стійкого спокою, той уже весь у минулому, чи він молодий дбайливий про себе чи старий — вік не має значення. Блакитне має свій звук, воно звучить як спокій, забуття, але тільки тимчасове, лише для відпочинку такі хвилини ніколи не треба пропускати.
Кращий фехтувальник на світі не повинен побоюватися другого кращого фехтувальника; ні, боятися треба невігласа, який жодного разу не тримав шпаги в руках; він робить не те, чого від нього очікують, і тому знавець перед ним безпорадний.
— Ну, дивись: що буде, коли літак скине тебе посеред пустелі Сахара, і ти візьмеш пінцетом одну піщинку і посунеш її на один міліметр? Що це означатиме? — Ну, на кшталт, що я зрушив піщинку. — З чого випливає? — З чого випливає, що я зрушив піщинку. — З чого випливаєш, що ти зрадив Сахару. Величезну пустелю, якій мільярд років. А ти її зрадив.
Простота - найвища точка дотику життя та мистецтва. Той, хто зневажливо ставиться до простоти, викликає лише жалість … Якщо людина боїться простоти, значить вона далека від зрілості.