Проблема у тому, що я не люблю повертатися. Принаймні туди, звідки я пішов у твердій впевненості, що це назавжди.

Я як заморожений стейк, який кидають у киплячу олію: нічого не відчуваю, але все одно мені погано.

Якби я вела щоденник, я щодня записувала б одну фразу:«Яка смертна туга». І все.

Перша людина, з якою ми повинні знайти справжнє примирення, перша людина, з якою ми маємо бути чесні до краю, до абсолюту – це ми самі. Якщо довкола тебе немає  світу, це означає, що всередині тебе немає  світу. І тільки мир із самим собою, мир і злагода у собі — перетворять дійсність навколо тебе.

Я, напевно, найсумніша людина, яку я зустрічав на своєму віку.

Якщо мені вдасться«поліпшити» себе, то цим я вже щось зроблю і для вдосконалення людства взагалі.

Я тільки нью-йоркський чувак, який випадково опинився в Лос-Анджелесі, вдав, що він актор, і йому повірили.

Я знаю кінцівку пісні, але не знаю, чим усе це скінчиться. Я знаю, що означає ця пісня, але геть-чисто не знаю, що все це означає. Може, й нічого. Може, ні те ні інше і не повинно нічого означати, адже є така можливість. Ніщо воно завжди є.

— Бароне, любий мій, у всьому є й добрий бік. У всякому разі, місто перестане сміятися з вас.
- Шкода! Я не боявся здаватися кумедним. Це не кожен може собі дозволити.

Коли мене запитають: Хто ти?, Я впевнено відповім: Я - ніхто. Я фрагмент, уламок дзеркала світу, що майнув у твоїх руках на мить, перш ніж зникнути назавжди».