Я не ревную, у мене для цього нема  часу.

Я не умів її любити, і ось вона  мене більше не любить.

Я думаю, справжня дружба завжди стоїть подяки - занадто часто світ подібний до суворої пустелі, і схоже на диво, що в ньому все ж таки виростають квіти.

Програти ми можемо лише самі собі, а не супернику.

Я страшенно почуваюся в ту хвилину, коли всі погоджуються зі мною. Мені відразу хочеться змінити свою думку.

Почуваюся злісним симулянтом: потроху склеюю своє життя, і ніхто про це не здогадується.

Якщо щось для мене важливе, я нікого не слухаюся. Навіть Розуму.

А невисловлене мене душить.

Мені не вдається відпочити, моє життя - суцільне безсоння, я не працюю, не сплю, я зайнятий тільки безсоння: то душа моя бродить, а тіло приляже, то душа приляже, а тіло бродить, але сну для мене немає, у мене в хребті свій нічник, і його ніяк не загасиш. А може, ця розсудливість не дає мені заснути, тому що мені треба шукати, шукати і шукати, і те, що я шукаю, може знайтися абсолютно будь-де, адже що я шукаю, я і сам не знаю.

Просто бувають моменти, коли мені абсолютно байдуже, помиляюся я чи ні, от і все.